Згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» банк є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ри­зик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Найважливішою функцією банків є підтримка в робочому стані системи грошових розрахунків шляхом приймання де­позитів на поточні рахунки і переказу їх з використанням чеків, жиропереказів або електронних переказів. Іншими важливими функціями банків є надання послуг своїм клієнтам з обміну валюти, фінансування зовнішньої торгівлі, робота на оптових грошових ринках і здійснення широкого діапазону консультаційних послуг у фінансовій сфері. У розвиненій фінансовій системі тільки певні установи можуть виконувати усі або більшу частину цих функцій.

У міжнародному контексті термін банк застосовують до різноманітних установ, які надають позики, не завжди на ос­нові отриманих депозитів, і для найрізноманітніших цілей (наприклад, банки розвитку, інвестиційні банки, іпотечні банки і т.д.). Міжнародним прикладом може бути Міжнарод­ний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк).

Банківська діяльність – залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність із частковим резервним покриттям – практика, за якої комерційні банки повинні мати резерви високоліквідних активів, рівні де-якій, звичайно невеликій, частці їхніх портфелів загальних активів. Ці резерви призначені для покриття непрогнозованих змін, відпливу

коштів з депозитів у вигляді вилучення або перерахування їх чеком іншим банкам. Коли резерв розраховують як частку від усіх депозитів, що звичайно й буває, цю частку називають «нормою резервного покриття». Загальний рівень норми ре­зервного покриття може бути визначений за допомогою обе­режних оцінок на базі попереднього досвіду і може змінюва­тися залежно від характеру очікувань і придатності інших активів. Проте в більшості сучасних банківських систем мінімальну норму резервного покриття встановлює централь­ний банк у рамках державної грошової і кредитної політики. У теорії створення кредиту банківська діяльність з частковим резервним покриттям є необхідною умовою створення креди­ту і банківських депозитів банківською системою, а норма ре­зервного покриття є фактором, що визначає розмір кредитного і грошового мультиплікаторів.

Ефективна діяльність банківської системи забезпечується, зокрема, законодавчо закріпленою системою, що багато в чому відбиває національні традиції їхньої організації і ке­рування. Існують дві моделі організаційної побудови банківських систем розвинених країн, що визначаються різноманітністю виконуваних ними функцій.

Відповідно до першої моделі центральний банк проводить грошово-кредитну політику, що розглядається як частина інструментарію, яким володіє орган влади для регулювання економіки. Грошово-кредитна політика, як і бюджетна, структурна політика, політика доходів використовується для досягнення цілого ряду економічних і соціальних завдань уряду. Така модель організації діяльності центральних банків характерна, наприклад, для Франції, Великобританії, Японії.

Відповідно до другої моделі перед центральним банком ставиться конкретна мета – підтримувати стабільність цін за допомогою спеціально призначених для цього інструментів грошово-кредитної політики, на яку не натискає політична влада. У рамках такої моделі, що існує, наприклад, у Німеч­чині і Нідерландах, центральний банк є одночасно і незалеж­ним, і виконуючим строго визначені завдання. Цю ор­ганізаційну модель, крім держав з федеративним устроєм, в

яких центральні банки, як правило, вже давно є незалежни­ми, на сьогодні використовують багато країн світу.

У державах Західної Європи процес формування валютно-економічного союзу супроводжується побудовою нової моделі системи банківської системи, що забезпечує мож­ливість, проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики*.